ВІДКО́ЛИ. 1. присл. З якого часу. — Відколи це ви, колего, почали добачати користь у нашій праці? (Коцюб., І, 1955, 199); — Відколи це ти таким розумним став? (Тют., Вир, 1964, 175).
2. присл., рідко. З якої вже пори, з якого вже часу; давно. — Он вечеря вже готова ще одколи, а вас нікого нема! (Вовчок, І, 1955, 123); — Відколи пашпорта не переміняв!! — не випускаючи з рук паперу, дивувався голова (Мирний, II, 1954, 38).
3. спол. Уживається на початку підрядного речення часу при вказуванні на дію, від якої починається дія, виражена в головному реченні; з того часу як; з тих пір як. Відколи Зоня з Юзею перейшли на "ти", у їх приязні непомітно, але хутко сталася зміна (Л. Укр., III, 1952, 656); Одколи приїхала з Києва Мар’яна, у тихому закутку як рої загули (Вас., І, 1959, 265); Минуло два дні, відколи серед пустинної тундри став мисливський намет. (Трубл., І, 1955, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 593.