ВІДКІЛЯ́, ВІДКІ́ЛЬ. 1. присл. Звідки, з якого місця. — А відкіля ти, молодице? — пита її Явдоха (Кв.-Осн., II, 1956, 194); — Відкіль бредеш ти, голово лиха? — Лисиця так мовля Ослові (Гл., Вибр., 1957, 41); — Відкіля так пізно, нічліжани? (Шер., Дорога.., 1957, 76).
2. Сполучне слово в підрядних реченнях (додаткових і місця). Хати закладають там, відкіль віє теплий вітер (Номис, 1864, № 13419); — Знаємо ми, відкіля той сон (Мирний, IV, 1955, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 591.