ВІДМІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВІДМІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДМІНИ́ТИ, іню́, і́ниш, док., перех. 1. Робити кого-, що-небудь інакшим; змінювати. Без первісних тілець природа могла б самовільно, не потребуючи праці, усе відміняти на краще (Зеров, Вибр., 1966, 129); Але сопілки й тамбурини глухий одмінюють мотив (Рильський, III, 1961, 254); Тепер я наче трохи натуру відмінила (Л. Укр., V, 1956, 98); В другі села біг Данило, А дівчат як одмінило (Воскр., З перцем!, 1957, 81).
2. рідко. Те саме, що скасо́вувати 1. Не нами це [присуд кари] вигадано, не нам його й відміняти (Ле, Міжгір’я, 1953, 133); Інколи керівники районів і колгоспів намагаються відмінити правильні вказівки спеціалістів (Колг. Укр., 7, 1956, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 607.