ВІДМІ́ТНИЙ, а, е. Який чим-небудь виділяється, відрізняється від інших. Тут почуваєш себе не в Європі, а в Африці, таке все одмітне (Коцюб., III, 1956, 325); Дід Сербиченко показав фронтовикам відмітне місце [для вітродвигуна], де впродовж року, літо й зиму, ніколи не вщухав вітер (Ю. Янов., Мир, 1956, 101).
Відмі́тний знак — те саме, що Розпізнава́льний знак (див. знак). Свої лижі, поламану й цілу, він залишив на місці, де трапилась аварія. То мало правити за одмітний знак (Трубл., Лахтак, 1953, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 607.