ВІДМІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відмі́тити. Скільки у моїй Вітчизні є Місць, людською славою відмічених (Дор., Серед степу.., 1952, 24); Змагання найсильніших легкоатлетів Європи відмічені новим блискучим успіхом радянських спортсменів (Рад. Укр., 8.IX 1950, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 607.