ВІДОКРЕ́МЛЕНІСТЬ, ності, ж. Властивість і стан за знач. відокре́млений 2. І почуття зайвості, самотності і відокремленості від молодих та дужих ударило в серце глибоким болем (Тулуб, Людолови, І, 1957, 196); Дальший розвиток цих зв’язків [між окремими містами й областями] вимагав ліквідації політичної відокремленості російських земель (Іст. СРСР, І, 8, 1957, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 614.