ВІДПОЧИ́Н, у, ч., рідко. Те саме, що відпочи́нок. Буду їх [бійців] вітати. Запрошу їх до відпочину, Посаджу на лавці (Мал., 1, 1956, 258); В покої замковім він мешкав самотинно, Хоч Граф запрошував старенького гостинно До його перейти на тихий відпочин (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 622.