ВІДРА́ДА, и, ж. Те, що заспокоює, сповнює радістю; втіха, задоволення. Не було Остапові сну, ані відпочинку; не було спокою, ані відради (Вовчок, І, 1955, 329); Якась відрада, тихе вдоволення обняло йому душу (Мак., Вибр., 1954, 25); Усе навіює відраду — і вітряки, й сади густі (Сос., II, 1958, 363).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 626.