ВІДРА́ЗА, и, ж. Почуття огиди, ворожнечі до кого-, чого-небудь. Якась ворожнеча, якась відраза загарчала у ньому, немов збуджений пес (Коцюб., II, 1955, 215); Він був усе дуже обережний із зброєю, мав взагалі перед зброєю якусь неописану відразу (Коб., II, 1956, 130); Притишений голос дратує Віру, викликає в ній зараз не тільки відразу, але й обурення (Шиян, Баланда, 1957, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 626.