Що oзначає слово - "відривати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ВІДРИВА́ТИ 1, а́ю, а́єш, недок., ВІДІРВА́ТИ, ірву́, ірве́ш, док., перех. 1. Тягнучи, смикаючи, відділяти, відокремлювати частину від цілого або щось прикріплене, приклеєне тощо. Одчиняю коробку з халвою і разом з віком відриваю шматок білого волокна (Коцюб., II, 1955, 263); Він відривав від грона винограду ягідку за ягідкою (Вільде, Пов. і опоп., 1949, 101); — Рукава ніяк не знайду. Чи не одірвав, бува, його хто? — запитав Довбня, плутаючи на собі пальто (Мирний, III, 1954, 218); Відірвала листок з блокнота й поклала Петрикові до кишені (Дмит., Розлука, 1957, 123); // тільки док., перев. безос. Відрізати, знести осколком снаряда, машиною тощо голову, ногу і т. ін. Йому відірвало ногу.

◊ Відрива́ти (відірва́ти) з м’я́сом див. м’я́со.

2. перен., розм. Забирати, віднімати в когось що-небудь. Бачив я… Як у бідного багаті крихту одривали (Щог., Поезії, 1958, 55); // Віднімати, відділяти частину від чого-небудь на шкоду собі або комусь. Недоїдав, недопивав… По копійці збирав… Одривав від пенсії (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 167).

◊ Відрива́ти від свого ро́та — не їсти самому, залишаючи для когось. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (Н.-Лев., І, 1956, 107).

3. перен. Насильно відсторонювати, відводити кого-небудь від когось, чогось. І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої (Шевч., І, 1951, 295); Доки якось відірвали Настю від Гната. Гната повели. Мотря взяла Настю до своєї хати (Коцюб., І, 1955, 74); // Відводити руку, голову і т. ін. від чого-небудь. Вона важко відривала мокрі руки від обличчя (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 213); — Хто це? — одриває голову від підлоги й повертається до священика княгиня Ольга (Скл., Святослав, 1959, 55).

Відрива́ти (відірва́ти) о́чі (по́гляд) від кого, чого переставати дивитися на щось. Олександр тепер не відривав очей від річки (Панч, Вибр., 1947, 296); Сашко на момент одірвав погляд од прицілу (Ю. Янов., І, 1954, 99).

4. перен. Не давати можливості робити щось, займатися чимось. Як бачиш, все мені публіка докучає, одриває од діла (Коцюб., III, 1956, 430); Вона не заважала дяді Кості і від роботи не відривала (Коз., Сальвія, 1959, 157).

5. перен. Розлучати кого-небудь з кимсь або чимсь. — А чи можна ж до десяти літ хлопця одривати від батька та матері? — спитав знову дід (Мирний, І, 1954, 283); * Образно. Мусить вона розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (Гончар, Таврія, 1952, 18); // перен. Позбавляти зв’язку кого-, чого-небудь з чимсь. Ніяка сила не відірве мене од моєї землі (Ю. Янов., І, 1954, 67).

ВІДРИВА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ВІДРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. Риючи, витягати те, що було закопане в землю або засипане чим-небудь. Чумаченко почав швидко відривати потерпілого (Тют., Вир, 1964, 316); Ідуть розкопки [Мессіни].. Ось городовий встає. Це знак, що одрили тіло (Коцюб., III, 1956, 354).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 628.