ВІДРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок.. ВІДРОБИ́ТИ, облю́, о́биш; мн. відро́блять; док., перех. і неперех. 1. Виконувати певну роботу за що-небудь одержане, позичене; працею віддавати борг, штраф. Люди одробляли панам за поле (Н.-Лев., II, 1956, 219); Відробляв старі снопки, що взяв на стріху (Стеф., І, 1949, 129); Крім чотирьох наймитів, що робили в Посована постійно, на його поле вийшли люди, які були винні — хто гроші, хто борошно, а тепер відробляли (Мур., Бук. повість, 1959, 12); — Про що ти думаєш, Дарко?.. — Та все про той довг, — коли-то ми ж відробимо?.. (Л. Укр., ІІІ, 1952, 643); Заріже вовк худобину, мусить наймит відробити за неї (Донч., І, 1956, 116).
2. тільки док. Пропрацювати певний час. Повернувся [я].. на завод "Більшовик", де й тато мій тридцять років одробив (Ю. Янов., ІІ, 1954, 16); Відробивши зміну, разом йшли [коні ] до стайні з Довгов’язом (Рудь, Дон. зорі, 1958, 101); // Пропрацювати тривалий час, віддавши праці багато сил. — Ви вже, татусю, своє одробили, годі вам поратись (Барв., Опов.., 1902, 388); Стареньким би дома сидіти, Вони одробили своє (Воскр., З перцем!, 1957, 83); // Виконати дане завдання. Відробивши недільник, комсомольці зібралися в тісній кімнатці у Вадима Родини (Бойч., Молодість, 1949, 15).
3. перев. док., заст. Зняти чари, нібито кимсь пороблені; ворожінням повернути когось до нормального стану. — Пані! може, нашому батюшці пороблено, що вони оце цілий день не говорять? — сказала Килина до Олесі.. Побіжу я в Хохітву до знахурки — в нас є така баба, що одробить (Н.-Лев., III, 1956, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 631.