ВІДРО́ДЖЕННЯ, я, с. 1. Розквіт, піднесення чого-небудь, що було в стані занепаду або на низькому рівні розвитку. — Розходимось ми різними шляхами, розлучаємось, навіки злучені одною ідеєю.. відродження нашої країни… (Коцюб., І, 1955, 169); Мій ювілей збігся із святом 100-літнього ювілею відродження української літератури (Фр., І, 1955, 40); Справжнє соціальне, національне і культурне відродження народу Західної України почалося тільки в 1939 році. (Козл., Відродження.., 1950, 56); // Відновлення, відбудова чого-небудь зруйнованого, знищеного. Донецькі гірники з безприкладним героїзмом боролись за відродження рідних шахт (Рад. Укр., 26. VIII 1951, 3).
2. з великої літери. Період розквіту, піднесення наук, мистецтва, літератури в ряді країн Європи, що внаслідок зародження капіталізму прийшов у XIV-XVI ст. на зміну середньовіччю; Ренесанс. Мікеланджело — один з найяскравіших діячів епохи Відродження (Архіт. і буд., З, 1955, 29); Просто перед ним здіймався королівський замок з невеликою вежею в стилі італійського Відродження (Тулуб, Людолови, 1,1957, 5).
3. фізл. Відновлення організмом утрачених або пошкоджених частин тіла, органів, тканин тощо. Радянська медицина вже не раз доводила можливість регенерації, тобто відродження кісток (Дмит., Наречена, 1959, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 632.