ВІДРО́ДУ, присл. Змалечку, з малих років, здавна. Я в службі виросла; мабуть, відроду на чужих працюю (Фр., XIII, 1954, 112); Ми ж із тобою — друзі відроду, І розлучатися все-таки жаль (Мал., І, 1956, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 632.