ВІДРУ́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відруба́ти. Затіпалось розшматоване тіло Речі Посполитої, як тіпається індик після того, як голова одрубана (Мирний, II, 1954,88); * У порівн. Ось з роботи перемучені спішать [дівчатонька], Руки й ноги мов одрубані болять (Фр., X, 1954, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 633.