ВІДРУ́БНИЙ, а, е. 1. Який перебував, міститься окремо або відокремлений від чого-небудь. Хуторець мій одрубний (Барв., Опов.., 1902, 307).
2. Уривчастий (про мову, слова). У хаті стало тихо-тихо, тільки.. чутно було скрип пера або одрубні вимови Пороха (Мирний, II, 1954, 146); Яку б можна зробити примітку Про коротке, одрубне "прощайте" (Еллан, І, 1958, 63).
ВІДРУБНИ́Й, а́, е́. 1. Стос. до відрубу (в 2 знач.).
2. іст. Прикм. до відру́б 3. Закон [від 14 червня 1910 р.] давав право на перехід усієї сільської громади і селища з подвірним землеволодінням до відрубних ділянок за згодою простої більшості сільського сходу (Іст. УРСР, І, 1953, 633).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 633.