ВІДСЕРДИТИ́СЯ, джуся, дишся, док. Перестати сердитися. Ні, він не відсердився, а прийшов з хитрощами до пана (Кв.-Осн., II, 1956, 164); А як інколи розсерджуся, мовчу цілу днину, то він так і впадає, треться коло мене, мов коло матері. Я й одсерджусь (Барв., Опов.., 1902, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 636.