ВІДСТОРОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВІДСТОРО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок. ВІДСТОРОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док., перех., рідко. 1. Те саме, що відсува́ти 1. Володя відсторонив папір. — Не напишу! — прошепотів він (Донч., III, 1956, 271); // Відштовхувати, відпихати когось від себе. — Тіточко-голубочко! пустіть-бо! — забігаючи уперед, одно просить Івась. — А то не пущу і вас. — Добре-добре, — одсторонюючи його, — каже Параска (Мирний, IV, 1955, 99); Відсторонивши його рішучим рухом руки, не оглядаючися, пройшла попри остовпілого Володка (Фр., II, 1950, 77); Мсьє Абель похитав головою й відсторонив губами склянку з водою (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 182).
2. кого від чого. Те саме, що усува́ти; звільняти. — Чому в списку нема Колосовського? Хто дав тобі право зневажати, відстороняти в такий час його, нашого чесного товариша… (Гончар, Людина.., 1960, 21); Часто-густо [батьки].. відсторонюють дітей від трудових обов’язків.. і внаслідок цього виховують білоручок (Літ. газ., 13.III 1959, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 642.