ВІДСТО́ЮВАТИСЯ, юється, недок., ВІДСТОЯ́ТИСЯ, ої́ться, док. 1. Перечікуючи негоду тощо, стояти в затишному місці. Зимових рейсів майже не було — судна відстоювались у тихих заводях (Смолич, V, 1959, 472); У протоці, в бухті Білушій, шхуна одстоювалась два дні (Трубл., I, 1955, 311).
2. Стоячи певний час, звільнятися від частинок речовини; давати осадок (про рідину). — Влітку, як відстоїться [вода], то стає чиста, як сльоза… (Гончар, Таврія.., 1957, 21); Коли відстоюється вода, то порошинки сідають на дно, а в металі шлак і домішки спливають нагору (Собко, Біле полум’я, 1952, 235).
3. перен. Формуватися, набувати остаточного вигляду (про погляди, думки, твори і т. ін.). Франко аналізував не тільки ті літературні явища, що відстоялись, були вже визнані читачем, критикою, а дуже часто й ті, які потребували свіжої критичної оцінки (Наука.., 8, 1956, 6), Минуло небагато часу після закінчення Декади української літератури і мистецтва в Москві, і природно, що яскраві враження від цієї знаменної події ще остаточно не відстоялись (Мист., 1, 1961, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 643.