ВІДСІЛЯ́, ВІДСІ́ЛЬ, присл. З цього місця, від цього місця; звідси. Тебе прогонять відсіля (Котл., І, 1952, 219); — Але слухай, старий, поки я не вернуся, не смій мені відсіля рушитися (Фр., II, 1950, 31); // З цього боку, по цей бік. І відтіль гора, і відсіль гора; Поміж тими крутими горами Сходила ясная зоря (Чуб., V, 1874, 120); Відсіль обзір який гарний, подивіться! (Шер., В партиз. загонах, 1947, 48).
◊ Ні відсі́ль [і] ні відті́ль — невідомо з чого (на що), невідомо звідки. Та ні відсіль і ні відтіль На ту сирітську копійчину Купив садочок і хатину (Шевч., II, 1953, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 638.