Що oзначає слово - "відтягати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ВІДТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш і ВІДТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДТЯГТИ́ і ВІДТЯГНУ́ТИ, ягну́, ягне́ш, док., перех. 1. Тягнучи кого-, що-небудь по поверхні чогось, переміщати, пересувати в інше місце. Санітарки.. кинулись відтягувати поранених в городи подалі від соломи (Гончар, Таврія.., 1957, 611); Електромотор внизу на відкаточному штреку почав діяти, сталевий трос намотувався, відтягав струга назад (Ю. Янов., І, 1958, 148); Вони взяли за ноги тіло Семена, одтягли до баюри і вкинули в воду (Коцюб., II, 1955, 100); Іван вихопив у неї з рук мотузку, відтяг саночки до купи гною і перевернув догори полозками (Чорн., Потік.., 1956, 314); // Переборюючи опір, насильно відводити когось від кого-, чого-небудь. — Не пускає мене, вхопила обома руками за руку. А родичка її одтягає од мене (Вовчок, VI, 1956, 250); Схопивши за нашийник сірого пса, він відтяг його від парубка… (Донч., III, 1956, 52); // Відсувати, витягати що-небудь засунуте (засув, затвор і т. ін.). Відтягла засувку, розчинила обережно двері (Хижняк, Тамара, 1959, 138); Литка відтяг затвор, попробував, як працює спуск (Епік, Тв., 1958, 145); // Відводити військові підрозділи з однієї позиції на іншу. Непомітно для ворога Іванко відтягнув своїх у ліс (Хижняк, Д. Галицький, 1958. 124); // Певними діями, маневрами змушувати супротивника змінити рух, дії в потрібному напрямку. Комісар не розгубився. Дав розпорядження партизанам відтягти, ворога вбік (Ю. Янов., І, 1958, 279); // Змінювати звичайне положення чого-небудь. Мотузки були напнуті туго, немов струни.. — велика вага відтягала їх до землі (Смолич, II, 1958, 42); Дві чорних важких коси відтягали назад дівочу голову (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 662); // Тягти щось пружне, еластичне в певному напрямі від чого-небудь. Іванові руки безперестанку мнуть тепле овече вим’я, одтягають дійки (Коцюб., II, 1955, 324); Заклав [Головань] великі пальці за підтяжки, відтягнув їх і відпустив (Руд., Остання шабля, 1959, 73).

Відтяга́ти (відтягти́, відтягну́ти) на́голос — перетягати наголос з наступного складу слова на один із попередніх. Певні слова, утворені сполученням ні та відповідних займенникових слів, відтягають наголос на попередній склад проти основного слова (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 510).

2. перен. Відривати кого-небудь від якогось заняття, дії, роздумів. — Все сидить, і од стола трудно його одтягти (Н.-Лев., І, 1956, 393); — Доброго борщу наварили.. За вуха не одтяг би (Головко, І, 1957, 254); Мабуть, Олекса, даючи батькового листа полковникові, був певен, що цей документ відтягне Турбая від тяжких роздумів про Ларису (Руд., Остання шабля, 1959, 291).

Відтяга́ти (відтягти́, відтягну́ти) ува́гу — те саме, що Відверта́ти (відверну́ти) ува́гу (див. відверта́ти). Сівши в крісло, хотів [Ваденін] переглянути деякі папери, що лежали на столі, та враження дня відтягали його увагу (Коцюба, Нові береги, 1959, 187); Їй [буржуазії] за всяку ціну треба було відтягнути увагу народних мас від конгресу (Тич., II, 1957, 32).

3. також неперех., перен. Переносити на пізніший строк; відкладати. Коген, здається, роздобув уже гроші, хоч відтягає з дня на день з своїм приїздом (Коцюб., III, 1955, 194); Пуск електростанції спершу призначили на Жовтневі свята, але колгоспники запротестували: чого відтягувати до свят? (Руд., Остання шабля, 1959, 532); Не надовго вдалося буржуазії відтягти революційну кризу, породжену війною (Ленін, 23, 1950, 278); Кожний день, кожна ніч зближала його до страшного дня, не можна було.. відтягнути (Кобр., Вибр., 1954, 196).

4. Дією ваги викликати почуття втоми, болю. Важкі рюкзаки відтягували плечі (Рад. Укр., 16.III 1961, 4); Та й одтягала ж була тоді Галя свої немічні ще, молоденькі руки з досить тяжким уже хлопчиком (Крот., Сини.., 1948, 25).

5. техн. Куючи, видовжувати що-небудь. І третій [син] — не для забавки — для захисту орача, із лишку тієї плавки важкого відтяг меча (Руць, Дон. зорі, 1958, 21); Відтягувати диск у бороні; Відтягнути шину.

6. заст. Забирати, віднімати що-небудь у когось (переважно через суд). — Я ж не його землю одтягала, — за свою клопоталася (Мирний, III, 1954, 58); [Шевченко:] Цей домик відтягав у них цей каїн, Отой кравець (Коч., III, 1956, 194); — Це, мабуть, свекрушище помагала їм мірять [город]! Це вона припустила собі на один пояс вздовж та на два пояси впоперек, ще й ріжок у бузині собі одтягла (Н.-Лев., ТІ, 1956, 355).

7. діал. Віднімати. Він числив і числив, зводив суми, відтягав і знов складав (Фр., VIII, 19Г,2, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 651.