ВІДХА́РКНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Однокр. до відха́ркувати. Дум’як, що сів був під час своєї промови, не рухаючися з місця, відхаркнув і плюнув (Фр., VIII, 1952, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 653.