ВІДХІ́ДЛИВИЙ, а, е. Який швидко заспокоюється після роздратування, легко забуває образи, перестає сердитися. — Він палкий, але одхідливий. Розсердиться, та зараз і одійде (Н.-Лев., II, 1937, 139); — Серце в мене було одхідливе: я про все й забуду (Барв., Опов.., 1902, 273); Материнське серце таке відхідливе (Минко, Вибр., 1952, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 655.