ВІДЧАЙДУ́ШНИЙ, а, е. 1. Який нічого не боїться; хоробрий. Останнім приплив із своїми краянами Федір Андріяка, відчайдушний шибайголова (Гончар, Таврія.., 1957, 13); [Огнєв:] В голові нашої колони підуть два ескадрони відчайдушних рубак (Корн., II, 1955, 44); // Пов’язаний із риском; безрозсудно сміливий. Жінки-в’язні.. не думали, що якась з їхніх товаришок відважиться на відчайдушний крок (Хижняк, Тамара, 1959, 196); Вона оживала на очах, ніби захоплена якимсь одчайдушним наміром (Гур., Новели, 1951, 126).
2. Який виражає відчай, пройнятий ним. В таборі фашистів зчинився відчайдушний лемент і переполох (Кучер, Чорноморці, 1956, 133); — Ніхто мені тепер не допоможе, — вимовила з одчайдушною приреченістю Зінька (Шиян, Баланда, 1957, 248).
3. Граничне напружений. В завмерлій тиші хати стало чути приглушений гул віддаленого десь на аеродромі відчайдушного.. бою (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 368); Обидва брати в числі перших видерлись на мури і кинулись у саму гущу бійців, де у відчайдушному герці гренадери врукопаш билися з яничарами (Добр., Очак. розмир, 1965, 166); // Дуже сильний ступенем свого вияву. По алеї ідуть, взявшись під руки, Віктор і Людмила. Мовчазні обоє. На обличчі у нього вираз відчайдушної рішучості, а в неї — вираз подиву й нерозуміння (Головко, I, 1957, 477); В нинішніх умовах як ніколи зростає значення єдності соціалістичних країн. Міжнародна реакція робить одчайдушні спроби порушити цю єдність (Рад. Укр., 22.ІІІ 1957, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 659.