ВІДЧИ́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відчини́ти 1. Двері в сіни були вже відчинені, і в темноті їх сіріла чиясь постать (Мирний, III, 1954, 220); Вікно відчинене, і пахне нічна матіола (Донч., VI, 1957, 43); // у знач. прикм. Крізь відчинену браму фортеці видно намети, курені (Корн., I, 1955, 209); // відчи́нено, безос. присудк. сл. Підвальне вікно одчинено. Видно в кімнаті робітничу обстановку (Вас., III, 1960, 312); На хуторі зарані відчинено хвіртку для гостей (Стельмах, II, 1962, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 660.