ВІДЧУ́ЖЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. відчу́жити й відчу́житися 1. Художньо зображуючи потворне в дійсності, відчуження людської особи і засуджуючи потворне, автор уже цим бореться за прекрасне (Рад. літ-во, 2, 1957, 13); Коли ж зустріла [Христя] якось [Борового].., зміряла його потемнілим, сповненим докору і відчуження поглядом (Грим., Незакінч. роман, 1962, 18); Конфіскація означає відчуження власності без відшкодування (Ленін, 6, 1949, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 662.