ВІДЧУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відчу́ти; Ми.. один другого більше пізнавали у труднощах відчутої біди (Гонч., Вибр., 1959, 130); Якщо в художньому творі немає думки, відчутої, пережитої, виношеної в серці, подробиці залишаться тільки подробицями (Талант.., 1958, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 662.