ВІДІГНУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відігну́ти. Капелюх невеличкий, такого самого крою, як і в батька, лише криси його по-парубоцькому відігнуті (Галан, І, 1960, 478); // у знач. прикм. У всіх театрах були грубо мальовані під оксамит червоні сукна і завіса з нафарбованими золотими китицями, з відігнутим краєм матерії (Моє життя в мист., 1955, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 586.