ВІЗНИ́ЧИЙ, чого, ч., заст. Візник (у 1 знач.). [Петро:] Треба тільки свого візничого відправити, нехай не жде (Сам., II, 1958, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 669.