ВІЛЬГО́ТНО1, рідко. Присл. до вільго́тний1 1. Вільготно пахла рілля з свіжого зябу, і в цих пахощах виразно відчувалася гостра приправа азотних угноєнь (Смолич, День.., 1950, 240); В просторій кімнаті було зимно, вільготно, пахло тютюновим димом і потом (Досв., Вибр., 1959, 189).
ВІЛЬГО́ТНО2, заст. Присл. до вільго́тний2. Незрівнянно краще, вільготніше дихалось їй навіть там, в отім, стуленім, незатишнім, полі, ніж в остогидлій Гандзиній хаті (Крот., Вибр., 1959, 31); Вузька дорога плуталась серед зелені і підбігала аж до пагорка, по якому вільготно прогулювався вітер (Коп., Вибр., 1953, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 673.