ВІ́ЛЬГІСТЬ, гості, ж., рідко. 1. Те саме, що во́гкість. Як тільки я перейшла сіни, ще мокрі після вчорашньої зливи, і одчинила двері в шкільну кімнату, на мене вдарило холодною вільгістю, мов з льоху (Л. Укр., III, 1952, 572); Грибною вільгістю пахтить 1 віє листвиною (Мал., І, 1956, 309).
2. Те саме, що воло́га. То хмарка набіжить, і бризне дощ краплистий, Ясною вільгістю оббризкавши цвітінь (Рильський, І, 1956, 102); Учитель уважно вислухує Романа, потім довго мовчить, і в кімнаті настає така тиша, що чути, як знадвору по шибках перекочуються краплини вільгості (Стельмах, І, 1962, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 673.