ВІ́ЛЬНО. 1. Присл. до ві́льний 1, 5-7, 9, 10, 17. Краю мій, моя ти батьківщино. На твоїх просторах все цвіте, Я не знаю іншої країни. Це людина вільно так росте (Сто пісень.., 1946, 25); Його думки, що зродились у серці, а зростали в голові, пливли вільно, як прозора течія в зелених берегах, і клались рядками на папері (Коцюб., І, 1955, 116); Вона й досі почувала себе героєм дня і трималась занадто вільно й задиркувато (Донч., І, 1956, 64); Пішли трактори, вільніше стало на подвір’ї (Гончар, І, 1954, 519); Голубів на Горі ніхто не чіпав, не їв, вони.. вільно виводились, зграями літали над зеленою Горою (Скл., Святослав, 1959, 69).
2. присл. Без почуття гніту, тривоги (про душевний стан). Дайте-бо, дайте зітхнути Вільно, щасливо — хоть раз, Серцем від мук оддихнути (Граб., І, 1959,53); Одлягло від серця тривожне почуття, вільніше зітхнули дружинники (Шиян, Гроза.., 1956, 36).
3. присл. Легко, без зусиль (фізичних або розумових). Високий випростався, вільно закинув товстий шкіряний чемодан у люк над коридором (Крот., Вибр., 1959, 14); Латинський шрифт тепер уже вільно читали навіть бійці з нижчою освітою (Гончар, I, 1954, 226).
4. присудк. сл. Про наявність у когось часу, не зайнятого працею. Я рада, що мені трошки вільніше, — вибігла до Прокопа, — стою, розмовляю з ним коло рундука (Вовчок, І, 1955, 133); — Ну, прощай же, — каже, — Варко! Якщо завтра тобі вільно буде, то я й завтра прийду (Мирний, I, 1954, 81).
5. присудк. сл. Дозволено, не заборонено. Що вільно панові, то не вільно Іванові (Номис, 1864, № 1005); Було їм вільно розмовляти Про всякії свої діла, І думати, і мізкувати — Яка душа, де, як жила (Котл., І, 1952, 143); — Хіба йому не вільно інколи погуляти? (Вовчок, VI, 1956, 316).
6. у знач.виг., військ., спорт. Уживається як команда перестати стояти струнко або перейти зі стройового на вільний крок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 675.