ВІНЧА́ЛЬНИЙ, а, е. Стос. до вінчання, признач. для нього. Він наближався до сходів і.. виспівував вінчальну пісню (Н.-Лев., IV, 1956, 279); [Аліна:] То я вам привезла свою вінчальну сукню показати… (Голов., Поезії, 1955, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 678.