ВІРОЛО́МНИЙ, а, е. Який порушує обіцянку, присягу; підступний, зрадницький. Багато в історії прикладів, коли під час віроломного нападу ворога народ всією своєю масою підносив свій голос на захист себе (Тич., III, 1957, 185); Партія затаврувала віроломну зраду Зінов’єва, Каменєва і Троцького, які виступили проти ленінського курсу на повстання (Ком. Укр., 12, 1966, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 681.