ВІРШОМА́З, а, ч., зневажл. Бездарний поет. Наш віршомаз Тюхтій старих людей шанує: Гарасько як звелів, він так і компонує (Г.-Арт., Байки.., 1958, 64); А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм віршомазам (Шевч., I, 1951, 247); — Чимало розвелося в нас віршомазів, котрі живуть задля особистої вигоди, їм нічого не варто сьогодні хвалити одних, назавтра — інших (М. Ол., Чуєш.., 1959, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 683.