ВІ́ХОЛА, и, ж. Те саме, що завірю́ха. — Така віхола крутить, що світку не видно (Коцюб., II, 1955, 352); Віхола густішає, і вже не видно навіть обрію з сірими смугами дерев (Кучер, Зол. руки, 1948, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 690.