ВІ́ЧЕНЬКИ, ньо́к, мн. (одн. ві́ченько, а, с.). Зменш.-пестл. до ві́чі. Всміхалося [дитятко] рожевими устоньками та блискотіло ясними віченьками (Вовчок, І, 1955, 354); Рученьки терпнуть, злипаються віченьки… Боже, чи довго тягти? З раннього ранку до пізньої ніченьки Голкою денно верти (Граб., І, 1959, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 691.