ВІЩУ́НКА, и, ж., заст., поет. Жін. до віщу́н. [Деїфоб:] Ти хоч і віщунка, та сама своєї долі, видно не вгадаєш (Л. Укр., II, 1951, 280); Хто може вихвалити гідно Дня віщунку, золоту зірницю До схід сонця в пурпуровім блиску? (Фр., XII, 1953, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 693.