ГАВКОТІ́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. гавкоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Стрічають нас веселим гавкотінням кудлаті кунделі (Ільч., Вибр., 1948, 33); Так тихо скрізь, лиш чуть собак тривожне гавкотіння (Сос., Близька далина, 1960, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 9.