ГАГАУ́ЗИ, ів, мн. (одн. гагау́з, а, ч.; гагау́зка, и, ж.). Народність, що невеликими групами живе в УРСР, Молдавській РСР, на Північному Кавказі та в Казахстані і розмовляє мовою, яка належить до тюркської сім’ї мов. Наймолодшою писемністю в нашій країні є, на даний момент, писемність гагаузів, що існує з 1957 року (Розв. мов соц. націй, 1967, 128); В УРСР, крім українців, які складають більшість населення республіки, живуть представники інших національностей, зокрема росіяни, болгари, гагаузи, євреї та ін. (Нар. тв. та етн., 2, 1965, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 674.