ГА́КНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Однокр. до га́кати. — Га! — гакнув Прокіп і спинивсь (Н.-Лев., III, 1956, 124); — Га? — товсто гакнув Яків і знову зирнув на світло (Мирний, І, 1954, 293).
2. Ударити, стукнути. Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (Бойч., Молодість, 1949, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 18.