ГАЛАСЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який галасує (у 1 знач.). Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (Коп., Подарунок, 1956, 34); // Сповнений галасу (у 1 знач.). Місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 6); Йому приснився галасливий базар (Донч., VI, 1957, 80).
2. перен. Який викликав сенсацію; гучний. Кому було потрібно, щоб він став ще й перед судом у такій галасливій справі? (Ле, Міжгір’я, 1953, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 19.