ГАРЯЧЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до гаря́чий. — От бублики гаряченькі, з мачком… (Кв.-Осн., II, 1956, 14); День був літній та гаряченький (Фр., II, 1950, 169); // у знач. ім. гаряче́ньке, кого, с. Гаряча страва. "То ж, сердега, і зараз — коли він гаряченьке їв!" — подумав Яшко, і жаль так стало (Головко, І, 1957, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 37.