ГАРЯ́ЧИТИ, чу, чиш, недок; перех.
1. Сильно збуджувати; зогрівати. Варенуха почала його гарячити (Н.-Лев., І, 1956, 193); Перелітали вони [думки] з самого малку —— аж до сьогодні, назирнули кожну пригоду життя його, гарячили кров, мутили розум (Мирний, II, 1954, 284).
2. Квапити, підганяти. Він розпізнає в передку саней високу постать Григорія, що гарячить і без того розпалених коней (Сміл., Зустрічі, 1936, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 37.