ГАРЯЧКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Діяти в стані збудження, захоплення. Енергійна Ніна Іванівна гарячкувала, промовляла з запалом, намагаючись переконати своїх співбесідників (Собко, Скеля.., 1961, 54); Переживав [Чирва] зо всіх, розказував.., гарячкував, кричав і метушився один за всіх чотирьох (Коз., Сальвія, 1956, 125); // Проявляти збудження, нетерпіння. Рілля підходить, як розкішне тісто І все село тривожно гарячкує (Вирган, Квіт. береги, 1950, 12); Не гарячкуй, Зоню. Цю справу треба полагодити мирно (Вільде, Сестри.., 1958, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 38.