ГА́СНУТИ, не, недок.
1. Переставати горіти, світити. Тліла іскра. Тліла, дожидала На розпутті широкому, Та й гаснути стала (Шевч., І, 1951, 262); В оселі, мов сам по собі, гасне каганчик (Стельмах, Хліб.., 1959, 146); * Образно. Тільки очі його дивляться на мене, як і дивились. Дивляться, не гаснуть (Ю. Янов., І, 1954,19).
2. перен. Втрачати сили, здоров’я; вмирати (про людину). Середній брат, — мовляв я, — гас; Він умирав, він кидав нас, Могучим серцем потухав (Граб., І, 1959, 403); Більшість дітей перемерла в дорозі, гаснучи на руках у пересохлих, змучених спрагою матерів (Гончар, Таврія, 1952, 198).
3. перен. Втрачати силу вияву; зменшуватися, зникати (про почуття, мрії). Ні, жаль мені, що й сей порив погасне. Як гасне все в душі невільничій у нас (Л. Укр., І, 1951, 113); Любов моя смішна — я добре й сам це знаю, Але — не гасне все вона (Рильський, І, 1960, 97); * Образно. [Кречет:] Не знаєш ти про мої безсонні ночі. Коли вогонь шукання гасне… холоне серце від утоми… (Корн., І, 1955, 127); // Затихати (про звуки). Мелодія гасне, як свічка (Н.-Лев., III, 1956, 314); Тужили молоді голоси і тихо десь за хатою гасли (Головко, І, 1957, 116); // Тьмяніти (про барви). Цвіт їх [номерків] помалу гас, крився темнотою (Мирний, І, 1954, 337); Тіні в саду розпливалися, гаснули кольори на листочках (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 39.