ГВОЗДИ́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до гвозди́ка 2.
∆ Гвозди́чне де́рево — вічнозелене дерево родини миртових, висушені пуп’янки якого використовують як прянощі. Гвоздика — це висушені бруньки з квіток гвоздичного дерева, що не розпустилися (Укр. страви, 1957, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 45.