ГИ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до ги́кати. Бійці гикнули, свиснули на осла, і він припустив уподовж вулиці щодуху (Гончар, І, 1954, 115); Балика поплескав коня по гриві .. і, гикнувши, звернув на вузьку стежку до Горленкового хутора (Тулуб, Людолови, І, 1957, 42).
ГИКНУ́ТИ і ІКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до гика́ти, іка́ти. Масюк випив чарку перцівки,.. а потім не то гикнув, не то крякнув і, наливши чарку, подав зятеві (Н.-Лев., І, 1956, 580); Потому могуча Никанорова постать підводиться з покуття, витирає бороду і, глибоко гикнувши, встає з-за столу (Мик., II, 1957, 81); — Удавився! — каже, ікнувши, Матня й положив хліб на стіл (Мирний, І, 1949, 336); [Ага:] Я так рознервувалась. (Взяла склянку, зробила ковток і ікнула. Василина посміхнулась.) (Корн., II, 1955, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 61.