ГЛА́ДКИЙ, а, е. Без загинів, виступів, западин; рівний. Тихо-тихо сковзається вода в плесі, гладка, мов дзеркало (Фр., III, 1950, 332); Задзеленькотіли дзвіночки, й санки посунулися по гладкій дорозі (Вільде, Повнол. діти, 1960, 168); // Який не в’ється; пригладжений, прямий (про волосся). * Образно. Хто має силу ходити по гострім камінні, то завжди перейде по ньому до чогось високого, до вищого, ніж звичайно можна дійти рівними та гладкими стежками (Л. Укр., V, 1956, 364).
ГЛАДКИ́Й, а́, е́. Який має повне тіло; вгодований, ситий. Прийшов менший брат до старшого, а той сидить на рундуці такий гладкий та ситий, сказано — багатий (Стор., І, 1957, 31); На цей раз попався довгий і гладкий в’юн (Стельмах, На.. землі, 1949, 326); * Образно. Думки його були спокійні, якісь ситі та гладкі (Фр., VIII, 1952, 381).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 79.