ГЛАДЬ, і, ж.
1. Те саме, що гладі́нь. Блакиттю на гладі асфальтного плеса Відбилися синіх вагонів ряди (Бажан, Роки, 1957, 246); Верби, зазираючи в дзеркальну гладь води, відбивались у ній кожним листочком (Шиян, Гроза.., 1956, 398).
2. Вид вишивки, в якій стібки щільно прилягають один до одного, суцільно покриваючи узор. Дівчина вміла мережити, вміла, вишивати і простим хрестиком, і болгарським, і навіть гладдю (Донч., III, 1956, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 79.