ГЛАС, у, ч., заст.
1. Голос (у 1 знач.). Аж ось учувсь йому знайомий глас. Він долинув крізь полум’я бурхливе… (Стар., Вибр., 1959, 20); Глас Мелхиседека задзвенів такою міддю, що пан обозний аж навіть підвівся і слухав стоячи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 142).
◊ Глас вопію́щого в пусти́ні, книжн. — про думки, поклики, що залишаються без відгуку, відповіді. Але цей же таки рапорт достатньою мірою пояснює, чому в герці з Гріпичем ці, здавалося б, дуже логічні Нечіпайові думки залишились гласом вопіющого в пустині (Мик., 11, 1957, 530).
2. мн. гла́си, ів, церк. Назва ладу в церковній музиці, а також назва мотивів, що складають систему церковного співу. — Я таки був при службі, — співав гласів, і піп мені не платив (Вовчок, VI, 1956, 251); В одній хвилі і коломийки задробить, і думки затягне, і весільної, і.. гласів церковних (Фр., 1, 1955, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 80.